Надрукувати
Категорія: Статті про історію винаходів і винахідників
Перегляди: 14143

Александер Белл, Еліша Грей, Антоніо Меуччі та ще десяток інших винахідників причетні до створення телефону. В цій статті відновлена точна хронологія подій XIX сторіччя, що дозволяє зробити висновок і назвати ім'я винахідника телефону

 

 

Автор: Дмитро Романенко
Опубліковано: 18.09.2009

   Телефонний апарат, що став незмінним атрибутом будь-якого офісу, квартири або будинку має більш ніж столітню історію. Але дотепер тривають суперечки навколо того, хто був винахідником цього засобу зв'язку, що повністю змінив світ.

Стародавні "телефони"

    Потреба в телефоні в людини виникла ще в стародавні часи, коли почали утворюватися перші держави. Причини для цього були різними: необхідність передавати накази правителя у віддалені провінції країни, необхідність повідомляти про напад ворогів на віддалені ділянки кордону, необхідність повідомити царя про повінь або про те, що "дарував Господь нам сина, буде славний богатир, а для війська командир". Відповідно, і способи вирішення проблеми були різними. Хтось із правителів використовував поштових голубів, інші користувалися скороходами або кур'єрами, а самі далекоглядні влаштовували по всій країні мережу веж із черговими на них. Чергові одночасно й за порядком у державі стежили, і повідомлення про наступ ворогів могли швидко передати. У перського царя Кіра (VI століття до н.е.) для цієї мети на службі було 30 000 людей, яких звали "царськими вухами". Розташовуючись на вершинах пагорбів і сторожових веж у межах зони чутності один одного, вони передавали повідомлення, призначені царю, і його накази. Грецький історик Діодор Сицилійський (I століття до н.е.) свідчить, що протягом дня повідомлення таким "телефоном" передавалися на відстань тридцятиденного переходу. Лише один істотний недолік був у цього способу: повідомлення чули всі, а, отже, про таємність не могло бути й мови.

    Кількома століттями пізніше досвідом персів скористалися галли. Під час війни із Цезарем вони передавали повідомлення про пересування римських легіонів за допомогою розставлених ланцюжком крикунів. Ефективність такого способу була вражаючою: за допомогою своєї "лудженої" горлянки професійні крикуни передавали інформацію зі швидкістю 100 км/год.

    Є відомості про те, що в 968 році н.е. китаєць Кунг-Фу-Вінг винайшов спосіб переговорів на відстані до декількох десятків метрів. Звук від одного абонента до іншого передавався трубами.
    Протягом століть відомий мотузковий телефон, що містить дві діафрагми, сполучені мотузкою або дротом. З подібними пристроями в ХХ столітті грали багато радянських дітей. Як діафрагми використовували порожні сірникові коробки, що з'єднувалися ниткою.

   Всі описані вище конструкції можна назвати телефонами лише умовно, оскільки всі вони були неелектричними й не могли забезпечити зв'язок на скільки-небудь значній відстані. Розвиток телефонів став можливим тільки лише після відкриття електрики.

Перші ідеї й здогадки

   В 1849 році одного чудового дня в кабінет лікаря-аматора Антоніо Меуччі у Гавані (Куба) зайшов пацієнт і поскаржився на зубний біль. Меуччі емігрував на Кубу з Італії й заробляв собі на спагеті тим, що намагався лікувати різні хвороби за допомогою електроструму, а також працював механіком в одному з місцевих театрів. Електрика тоді тільки входила в моду, їй приписували чудодійну силу й "доктор" Меуччі користувався цим для того, щоб залучити довірливих пацієнтів. Людині, що скаржилася на біль у зубі, Меуччі приєднав електрод із проводом, а в сусідній кімнаті, підключаючи батарею, сам випадково схопився за оголений дріт й почув (а точніше відчув) крик, що йшов із "із дроту". Це кричав бідолаха-пацієнт, який отримав розряд струму просто в зуб. Ім'я його до наших днів не збереглося, також не відомо, чи було лікування результативним.

Мал. 1. Антоніо Меуччі

    П'ятьма роками пізніше після експериментів "доктора" Меуччі з передачі криків пацієнтів на відстань, в 1854 році, ідею створення електричного апарата для передачі голосу на відстань висунув французький телеграфіст Шарль Бурсей.

Мал. 2. Шарль Бурсей

   У паризькому щотижневику L'Illustration він опублікував статтю, у якій виклав принцип роботи телефону: "Припустимо, що людина говорить поблизу чутливого диска, що не пропустить жодного коливання голосу; цей диск по черзі включає й виключає електрострум з батареї; також на деякій відстані встановлений інший диск, що одночасно буде виконувати такі ж вібрації…Можливо в близькому або далекому майбутньому, голос буде передаватися електрикою. Я робив експерименти в цій галузі, вони вимагають часу й терпіння, але ця справа обіцяє позитивний результат". Ще чотирма роками пізніше, в 1858 році, його аналогічна стаття була опублікована у виданні Didaskalia, що виходить у Франкфурті-на-Майне (Німеччина).

   Кар'єру лікаря Антоніо Меуччі в Гавані зробити не зміг. Метод лікування пацієнтів електрошком явно себе не виправдовував. Мало було бажаючих піддати себе катуванням лікаря сумнівної кваліфікації, та й ефекту  від такого "лікування" майже  не було. В 1856 році Антоніо Меуччі із дружиною переїхав у США. Там Антоніо відкрив фабрику з виробництва свічок, працевлаштував на неї італійських емігрантів, і продовжив дослідження з електрикою в своєму будинку. За свідченням деяких джерел, він обладнав у себе телефонну лінію, що сполучала його лабораторію на другому поверсі й кімнату дружини на першому. На жаль, жодного достовірного опису винайдених ним апаратів не було знайдено. Існує лише малюнок художника Несторо Корраді, одного із друзів Меуччі.

Мал. 3. Телефон Меуччі (малюнок Несторо Корраді)

   В 1860 році Меуччі став шукати серед бізнесменів Італії того, хто погодився б профінансувати його дослідження, але це йому не вдалося й він замість того, щоб оформити патентну заявку чомусь вирішив опублікувати свої думки в італомовній нью-йоркській газеті "L'Eco d'Italia". Свій апарат для телефонії він назвав "телетрофоном". У цей же час він одержав два патенти на винаходи, що стосуються виробництва свічок.

Перші експерименти

   У цьому ж 1860 році вчитель школи для глухонімих з німецького міста Фридріхсдорфа Іоганн Филипп Рейс у старому шкільному сараї з підручних засобів (корок від бочки, в'язальна спиця, стара розбита скрипка, моток ізольованого дроту й гальванічний елемент) створив апарат для демонстрації принципу дії вуха.

Мал. 4. Іоганн Филип Рейс

   Свій апарат він назвав "телефоном" і продемонстрував його 26 жовтня 1861 року членами Фізичного товариства Франкфурта. Передавач був виконаний у вигляді скриньки з великим круглим отвором у верхній кришці, затягнутим тонкою перетинкою, до внутрішньої поверхні якої була прикріплена платинова пластинка. Під центром перетинки на невеликій відстані від неї був розміщений платиновий контакт. Під дією звуку перетинка коливалася, пластина то торкалася контакту, то відходила від нього. Електричне коло замикалося й розмикалося із частотою звуку. Приймачем була котушка-соленоїд із сердечником у вигляді тонкої спиці, закріпленої з обох боків. Під впливом пульсуючого магнітного поля спиця коливалася й відтворювала звук, що підсилювався резонатором, який одночасно був опорою для соленоїда. Під час демонстрації апаратом відтворювалися уривки музичних мелодій і досить невиразно окремі звуки мови, більшу частину яких розрізнити було неможливо.

  Мал. 5. Телефон Рейса

   Досить голосно проспівана мелодія була чітко передана на відстань 100 м. Прилад відтворював звуки фортепіано й духових інструментів. Було можливо почути окремі невиразні звуки людської мови. За свідченням свідків, з апарата доносилося якесь "невиразне бурмотіння й хрипіння". Справа в тому, що апарат, який передавав переривчасті імпульси струму, міг відтворювати висоту й певною мірою силу звуку, але не його відтінки, характерні для людського голосу й обумовлені формою звукових коливань.

   Через недосконалість конструкції апарат Рейса особливого успіху не мав. У пресі з'явилося кілька напівіронічних і напівсерйозних статей, а німецький сімейний журнал "Гартенлаубе" опублікував в 1863 р. його опис як іграшки. Кустарним способом було виготовлено близько 20 телефонів конструкції Рейса й деякі з них навіть були продані.

    22 серпня 1865 року французьке видання La Feuille d'Aoste опублікувало повідомлення про те, що "стало відомо, що технічний персонал деяких англійських телеграфних компаній, яким містер Манцетті продемонстрував свій спосіб передачі голосу  телеграфом, має намір запатентувати зазначений винахід".

Мал. 6. Інноценцо Манцетті

   Італійський винахідник Інноценцо Манцетті, як він запевняв, уперше висунув ідею "голосового телеграфу" в 1844 році. Згодом винахідник посилався на цю й інші газетні публікації з вимогами надати йому пріоритет і першим визнати винахідником телефону, але ні самого апарату, ні документальних свідчень, ні схем він не надав. Лише після смерті доктора П'єра Дюпонта, що були близьким другом Манцетті, в його паперах знайшли ескіз передавального пристрою телефону й коротке пояснення до нього:
    "Голосовий телеграф, що містить воронку в якій поперек була встановлений тонка залізна пластина. Ця пластина легко вібрувала під дією звукових хвиль, що входять через розтруб воронки. У воронці також була встановлена намагнічена сталева голка, що рухається в котушці, близько встановленій поруч з пластинкою. Від котушки йшов вкритий шовком мідний дріт, інший кінець якого був сполучений з котушкою, розміщеній в апараті, ідентичному описаному вище. Від цього другого апарата йшов інший дріт, що приєднувався до першого апарата. Тепер, якщо біля тонкої пластини однієї з воронок лунав звук, то цей звук був негайно відтворений тонкою пластинкою в іншій воронці. Комунікація між тонкими пластинами цих двох воронок здійснювалася завдяки електроструму, створюваному коливаннями залізної пластини перед полюсом магніту. Отже, акустичні хвилі, викликані голосом, у воронці перетворювалися в електричні хвилі, і потім перетворилися знов в акустичні хвилі в іншій воронці".

Мал. 7. Телефон Манцетті

Звуковий телеграф

   В 1869 році професор Харківського Імператорського університету з кафедри фізичної географії Георгій Іванович Морозов (у деяких публікаціях він фігурує як Юрій Іванович Морозов) після серії проведених ним досліджень подав у Міністерство пошт і телеграфів Російської імперії заявку на "Спосіб одночасної передачі декількох депеш одним дротом (спосіб Морозова)". Спосіб полягав у передачі декількох повідомлень із використанням різних частот. З цією метою професором були розроблені передавачі оригінальної конструкції й приймачі з резонансними електромагнітами. Телеграфний департамент, визнавши ідею Морозова новою, вважав доцільним надати йому можливість випробувати пропонований ним спосіб на практиці, однак запитана Морозовим сума для досліджень не була надана. Реалізувати свій метод учений так і не зміг, патентувати його, як водиться в нас, не став, але ним зацікавилися інші.

    Хто не встиг, той спізнився! І вже в наступному 1870-му році англійський інженер Кромвель Флітвуд Варлі запатентував кілька варіантів аудіотелеграфу, взявши за основу апарат Рейса й метод, схожий на метод Морозова. Ще через чотири роки датський інженер Пол ла Кур, реалізуючи ідеї Морозова, проводив експерименти на телеграфній лінії Копенгаген-Фредерікія й на практиці домігся передачі окремих музичних тонів. Як передавач він використовував камертон, а як приймач такий же камертон з електромагнітом. А в цей час чиновники в Санкт-Петербурзі усе ще думали, а чи варто асигнувати із державної скарбниці чималі гроші нікому не відомому харківському професорові? Але було вже пізно.

   Продовжував дослідження й Антоніо Меуччі. 28 грудня 1871 року він подав у Патентне відомство США caveat №3335 "Звуковий телеграф".
    Сaveat – це схематичне креслення й короткий опис винаходу без його формули. По суті, caveat - це попередня заявка, яку використовують з метою "застовпити" свою першість. Відповідно до патентного законодавства США того часу, особа, що подала caveat зобов'язувалася протягом року подати в Патентне відомство США повноцінну заявку на винахід, підготовлений за всіма правилами. Якщо ж протягом року хто-небудь іншій подавав заявку на такий же самий винахід, то цій особі відмовляли в пріоритеті, а власнику caveat-а повідомляли про подану заявку, після чого, він протягом двох місяців зобов'язаний був надати свою повністю підготовлену заявку на винахід. Сaveat був чинний протягом року, але міг бути неодноразово продовжений шляхом сплати мита в патентне відомство. Мито за подачу caveat було набагато менше ніж мито за подачу повноцінної заявки на винахід. Одні джерела свідчать, що сaveat Меуччі був проілюстрований малюнком художника Несторо Корраді, інші джерела свідчать, що цей сaveat взагалі не містив малюнків, а лише коротко описував принцип дії винаходу.

   В 1872 році Антоніо Меуччі прийшов до віце-президента компанії New York District Telegraph Еварда Гранта із пропозицією здійснити експеримент на телеграфних лініях компанії Western Union, що була засновником New York District Telegraph. Меуччі показав віце-президентові креслення винайденого ним "телефонотрона", розповів про перспективи цього апарата. Едвард Грант пообіцяв розглянути можливість проведення експериментів і повідомити про це Меуччі. Через рік, у відповідь на повторне звернення винахідника, Грант заявив, що "малюнки десь загубилися". Експеримент так і не відбувся.

Мал. 8. Телефонотрон Меуччі

   Цей малюнок телефонотрона був створений в 1885 році й уперше опублікований в Scientific American Supplement. Vol. XX, No. 520.19 грудня 1885 року. За словами Антоніо Меуччі саме такий апарат він пропонував компанії New York District Telegraph в 1872 році. Однак, жодного документального свідчення існування в 1871 році такого апарата й такого креслення немає.
    Антоніо Меуччі тричі продовжував термін дії свого сaveat, але так і не подав повноцінної заявки на винахід. Справи його йшли погано, до того ж він постраждав при вибуху на поромі, одержавши опіки. Кілька років він жив на кошти друзів, що давали йому 30-40 доларів на місяць, і на допомогу з фонду бідності.

    Бідність Меуччі не завадила йому отримати два патенти. У базі даних Патентного відомства США за період з 1871 по 1873 рік є два патенти (US122478 і US142071), що видані на ім'я Антоніо Меуччі. Описані в патентах винаходи не стосуються ні телеграфу, ні телефону. У той же час через несплату мита за продовження чинності припинив дію його сaveat на телефонотрон. Це сталося 28 грудня 1874 року.

   Як бачимо, завдяки праці багатьох винахідників і дослідників до середини 70-х років XIX століття людство вже мало достатню науково-технічну базу для створення такого телефонного апарата, що міг би впевнено передавати на відстань не тільки музичні тони, але й звуки людського голосу. Залишалося лише перетнути своєрідну фінішну лінію - створити реально працюючий апарат і запатентувати його.

Александер Белл

Мал. 9. Александер Белл

   Александер Белл народився 3 березня 1847 року, у родині філологів. Дід його був засновником відомої школи ораторського мистецтва й автором книги "Витончені уривки". Батько, Мелвілл Белл, придумав систему "Видима мова", у якій звуки мови позначалися письмовими символами. Використовуючи цю систему, люди могли правильно вимовляти слова навіть незнайомою мовою. Александер ріс в атмосфері музики й декламації, де звукам людського голосу приділялася особлива увага. В 14 років він переїхав у Лондон до діда, під керівництвом якого вивчав літературу й ораторське мистецтво. А через три роки вже почав самостійне життя, викладаючи музику й ораторське мистецтво в академії Уестон-Хаус. Ґрунтовно вивчивши за дев'ять років акустику й фізику людської мови, Белл став асистентом свого батька, професора Лондонського університету. Навесні 1870 року Белл занедужав, і лікарі порадили йому змінити клімат. Родина переїхала в Канаду, а в 1871 році Белл вже жив в північноамериканському Бостоні, викладаючи в школі для глухонімих з використанням системи видимої мови.

    У той час телеграфна компанія Western Union шукала спосіб одночасної передачі декількох телеграм однією парою дротів, з метою позбутися від необхідності прокладки додаткових телеграфних ліній. Компанія співробітничала з Томасом Едісоном і Еліша Греєм і очікувала від них вирішення своїх технічних проблем. Белл на той час уже став професором Бостонського университету, і, маючи певний досвід і знання в області акустики, також займався дослідженнями в цьому напрямку. У цих дослідженнях фінансову допомогу йому надавав його тесть Гардінер Грін Хаббард - юрист, фінансист і філантроп.

    Белл став працювати над проблемою, використовуючи свої знання законів акустики. Він хотів встановити на передавальному пункті кілька камертонів, кожний з яких створював би в загальній лінії струм, що пульсує  із певною частотою. На приймальному пункті ці пульсації повинні були сприйматися такими ж камертонами, налаштованими на ту ж саму частоту. Так Белл збирався передавати одночасно сім телеграм, по кількості музичних нот.

    У роботі над "музичним телеграфом" Беллу допомогав молодий інженер Томас Ватсон. Згадуючи про перше знайомство з Беллом, він згодом писав: "Одного разу, коли я працював, високий, стрункий рухливий чоловік із блідим обличчям, чорними бакенбардами й високим похилим чолом стрімко підійшов до мого верстата, тримаючи в руках якусь частину апарата, що була зроблена не так, як йому хотілося. Це була перша освічена людина, з якою я близько познайомився, і багато чого в ній приводило мене в захват".

Мал. 10. Томас Ватсон

   За допомогою свого тестя Белл познайомився зі знаменитим фізиком Джозефом Генрі, ім'ям якого названа одиниця індуктивності. Оглянувши перший зразок телеграфу в лабораторії Белла, Генрі вигукнув: "Ні в якому разі не кидайте те, що почали!". Не припиняючи роботи над "музичним телеграфом", Белл у той же час почав будувати якийсь апарат, за допомогою якого розраховував зробити звуки мови видимими для глухонімих відразу й безпосередньо, без усяких письмових позначень. Для цього він майже рік пропрацював у Масачусетському отоларингологічному шпиталі, проводячи різні експерименти із вивчення людського слуху. Головною частиною апарата була мембрана й укріплена на ній голка, що повинна була записувати на поверхню рухливого барабана криві, які відповідають різним звукам, складам і словам. Розмірковуючи над дією мембрани, Белл прийшов до ідеї іншого пристрою, за допомогою якого, як він писав, "стане можливою передача різних звуків, якщо тільки вдасться викликати коливання інтенсивності електричного струму, що відповідають тим коливанням у щільності повітря, які спричиняє цей звук".

    Експериментуючи з дослідним зразком "музичного телеграфу", Белл і Ватсон працювали в різних кімнатах, в яких були встановлені передавальний і приймаючий апарати. Камертонами були сталеві пластинки різної довжини, жорстко закріплені одним кінцем, а іншим вони замикали електричне коло. Під час досліджень 2 червня 1875 року вільний кінець однієї із пластинок на передавальній стороні лінії приварився до контакту. Томас Ватсон, безуспішно намагаючись усунути несправність, чортихався, можливо, навіть використовуючи не зовсім нормативну лексику. Перебуваючи в іншій кімнаті і налагоджуючи прийомні пластини, Белл своїм чуйним натренованим вухом уловив звук, що дійшов дротом. Випадково закріплена на обох кінцях пластинка перетворилася у своєрідну гнучку мембрану й, перебуваючи над полюсом магніту, змінювала його магнітний потік. Внаслідок цього електричний струм, що надходив у лінію, змінювався відповідно коливанням повітря, викликаним бурмотанням Ватсона, і спричиняв коливання прийомної пластини. Це й був момент зародження телефону. У всіх попередніх дослідженнях Белла й Ватсона вільний кінець пластинки просто замикав і розмикав електричне коло. В цьому ж випадку звукові коливання пластинки викликали електромагнітні коливання в магніті, розташованому поруч із пластинкою. У цьому полягала різниця між телефоном і всіма іншими раніше існуючими телеграфними пристроями.

 

Мал. 11. Та сама пластинка Белла

   Наступні дев'ять місяців Белл і Ватсон займалися вдосконалюванням конструкції свого апарата. На початку лютого 1876 року заявка на винахід, що містила опис апарата Белла, була складена. Допомогу в її підготовці надавав патентний повірений Ентоні Поллок.

Еліша Грей

   У цей же самий час над розробкою мультичастотного телеграфу працював Еліша Грей. Він був корінним американцем із штату Огайо, в юності навчався в Оберлінському коледжі і цікавився електрикою.

Мал. 12. Еліша Грей

   Свій перший винахід Грей зробив в 1865 році. Це був самонастроювальний телеграфний апарат. Патент на нього був виданий в 1867 році. Забігаючи наперед, скажемо, що пізніше він одержить ще більше 70 патентів, ставши одним з найвидатніших і успішних винахідників того часу. З 1869 року Грей почав співробітничати із телеграфною компанією Western Union, удосконалюючи для неї телеграфне обладнання. Для цієї компанії ним був розроблений друкувальний пристрій, що роздруковував телеграфні повідомлення у вигляді тексту. З 1870 року більшість розробок Грея фінансує доктор Самуель Уайт - дантист, що розбагатів на виробництві порцелянових зубів. Він же фінансував і патентування багатьох винаходів Грея. Уайт заперечував проти досліджень щодо передачі голосу на відстань. Вважаючи це безперспективним, він хотів, щоб Грей сконцентрувався на роботі над створенням мультичастотного (акустичного) телеграфу.
    Як і більшість американців того часу, Еліша Грей був віруючою людиною. Він був активним членом Пресвітеріанської церкви. Саме в церкві 29 грудня 1874 року винахідник провів демонстрацію створеного ним акустичного телеграфу, звук у якому генерувався вібруючими під дією магнітного поля сталевими пластинами. 27 липня 1875 року він одержав патент US166096 на "Електричний телеграф для передачі музичних тонів".

Події, що відбувалися в патентному відомстві США 14 лютого 1876 року

    Оскільки Самуель Уайт не схвалював дослідження в області передачі голосу по дротам, Грей нікому не говорив про свої розробки до 11 лютого 1876 року. У цей день Грей доручив своєму патентному повіреному Вільяму Болдвіну підготувати для подачі в Патентне відомство США caveat, тобто клопотання про невидачу патенту іншій особі.

    14 лютого 1876 року відбулася подія, що показала Патентному відомству США, наскільки важливо фіксувати точний час надходження патентних заявок і найсуворішим образом виконувати всі правила патентної процедури.

    Вранці у понеділок 14 лютого 1876 року Грей підписав caveat, що описував "Пристрій для передачі й прийому голосу за допомогою телеграфу". Цим же ранком, відразу після початку робочого дня, патентний повірений Болдвін подав підписаний caveat до Патентного відомства США.

 

Мал. 13. Caveat Грея (малюнок)

   Кількома годинами пізніше, ближче до полудня, патентний повірений Ентоні Поллок приніс у Патентне відомство заявку Александера Белла на винахід "Спосіб і пристрій для передачі голосу й інших звуків за допомогою телеграфу". Подаючи заявку, патентний повірений, виконував доручення Гардінера Хаббарда - тестя Белла, що фінансував його дослідження. Сам Белл був у цей час у Бостоні і не знав про подану заявку аж до 26 лютого, коли знову приїхав у Вашингтон.

    Як відомо, за подачу заявок на винахід необхідно сплачувати відповідне мито. Теж саме стосувалося й подачі caveat-ов. Ентоні Поллок, подаючи заявку Белла, надав банківську квитанцію, що підтверджувала сплату мита. На підставі квитанції співробітник патентного відомства одразу зробив в прибуткову книгу запис про надходження грошей на рахунок. Відомості про зарахування мита за подачу caveat-а Елайші Грея надійшли після полудня 14 лютого й відповідний запис у прибутковій книзі з'явився пізніше. Оскільки заявка вважається поданою, лише тоді, коли подані всі необхідні документи (включаючи квитанцію про сплату збору), то заявка Белла вважається першою. 7 березня 1876 року за цією заявкою був виданий патент на винахід US174465 "Удосконалення в телеграфії", у п'ятому пункті формули якого заявлявся пристрій для передачі голосу й інших звуків за допомогою телеграфної лінії.

Мал. 14. Перша сторінка патенту US174465

Хто був першим?

   Суперечка про те, хто ж винайшов телефон першим: Белл або Грей, не вщухала майже сторіччя. З легкої руки журналістів у світі гуляє міф про те, що Белл випередив Грея з подачею заявки, хоча, як ми бачимо, документи Грея надійшли в Патентне відомство першими. Також чомусь вважається, що обидва винахідники подали ідентичні заявки. Але й це невірно. Документи Грея і Белла істотно відрізняються у двох аспектах.

    Розглянемо подані винахідниками документи докладніше.

    Аспект перший.
    Винахід Белла за патентом US174465 є вдосконаленням винаходу за його попереднім патентом US161739 "Приймач і передавач для електричного телеграфу". Заявка на цей винахід була подана 6 березня 1875 року, а патент виданий 6 квітня 1875 року. Таким чином, Белл патентував реально працюючий апарат і подавав повноцінну заявку на винахід. На відміну від нього, Грей подав заявку на caveat і надав лише схематичне креслення свого апарата й короткий опис його принципу дії, прагнучи "застовпити" свій пріоритет. Повноцінну заявку на винахід він сподівався подати пізніше. Белл же, який не був громадянином США, не мав права подавати caveat.

Мал. 15. Перша сторінка патенту US161739

    Аспект другий.
    Розроблені двома винахідниками апарати істотно відрізнялися конструктивно, що спростовує обвинувачення в тому, що один міг "вкрасти" ідею в іншого. В caveat-е Грея йшлося про апарат, що вловлює звуки мови за допомогою рідинного мікрофона. У цьому мікрофоні зміни параметрів струму виникали внаслідок зміни електричного опору стовпчика рідини при коливаннях мембрани. У заявці на винахід Белла був описаний апарат, у якому переданий у лінію струм змінювався внаслідок зміни магнітного потоку (див. фіг. 7 патенту US174465).

   Подальші події розвивались на користь Белла. Дізнавшись про заявку Белла, Грей вирішив відмовитися від свого caveat-а. Тим самим він фактично визнав пріоритет Белла. На відмові від caveat-а наполягав і Самуель Уайт, що фінансував розробки Грея, оскільки не бачив нічого корисного в цьому пристрої. Грей написав особистий лист Беллу в якому заявив, що не претендує на пріоритет винаходу телефону. Однак, через кілька років це визнання не перешкодило Грею приймати участь у судовому процесі на боці опонентів Белла.

 

Успіх Белла. Хитрість Сіменса

10 березня 1876 року за допомогою 12-метрового дроту, що з'єднував квартиру Белла з лабораторією на горищі, відбулася передача першої членороздільної фрази, що стала історичною "Містер Ватсон, ідіть сюди. Ви мені потрібні!" Спочатку передавач і приймач у телефоні були однаковими, як це видно з фіг. 7 патенту US174465. У циліндричному дерев'яному корпусі поблизу металевої мембрани розташовувався стрижневий магніт з котушкою на кінці. Вивідні кінці обмотки через мідні стрижні з'єднувалися з контактами телефонного ланцюга. Рупор був необхідним для концентрації коливань повітря при передачі звуків і при прослуховуванні. Пристрій одержав назву "трубка Белла". Трубку необхідно було прикладати то до рота, то до вуха або користуватися двома трубками одночасно.

Мал. 16. Копія оригінального телефону Александера Белла з Музею мистецтв і ремесел, Париж

3 серпня 1876 року відбулася телефонна розмова між фермою в Брентфорді (штат Онтаріо, Канада) і віддаленим на 6 км містечком Монт-Плезант . У цьому ж році Белл продемонстрував роботу свого апарата на Всесвітній виставці у Філадельфії. Дивуючи публіку з рупора апарата почувся монолог Принца Датського "Бути або не бути?", що виконувався в цей же самий час, але в іншому приміщенні самим винахідником. У стінах виставкового павільйону вперше пролунало слово "телефон", яке згодом закріпилося за винаходом Белла.

Мал. 17. Белл демонструє роботу телефону

   Комерційне значення патенту US174465 було не відразу зрозуміло сучасникам. Майже одразу після одержання патенту Белл запропонував компанії Western Union купити його за 100 тисяч доларів, але отримав відмову. Компанія вважала, що цей винахід не має перспектив у порівнянні з мультичастотним телеграфом. Белл не впадав у відчай й демонстрував свій телефон перед аудиторією і у Салемі, і в Бостоні, і в Нью-Йорку. Перші передачі складалися з гри на музичних інструментах і виконання популярних арій. Ці виступи привертали увагу публіки й викликали шквал захоплених газетних публікацій. Багата фантазія журналістів малювала публіці райдужні картини бесіди двох закоханих з Європи й Америки під тихий плескіт хвиль Атлантичного океану.

   Белл, подібно фокусникові Копперфільду, гастролював містами і країнами, демонструючи досягнення техніки. Нарешті він дістався навіть до англійської королеви й удостоївся найвищої аудієнції. Як писали газети, "За участю професора Белла чудовий телефонний сеанс був запропонований королеві й королівській родині. Титуловані особи співали, декламували й розмовляли один з одним по проводам, перериваючи себе питаннями про те, чи добре їх чутно". Королева була в захваті!

   Німецький інженер Вернер фон Сіменс виявився більш прозорливим, ніж керівництво американської Western Union. Відомо, що 14 жовтня 1876 року генеральний поштмейстер Німеччини й засновник Всесвітнього поштового союзу Генріх фон Стефан перевіряв у своєму кабінеті дію телефону Белла. Наступного дня в нього виникла ідея підключити його до телеграфної мережі, що з'єднувала поштові відділення Берліна й Потсдама. Для реалізації своєї ідеї він звернувся за додатковими роз'ясненням і консультацією до свого друга Вернера фон Сіменса, який відразу запросив Патентне відомство Німеччини. У відповіді відомства говорилося, що: "...пан Белл заявку на патент за назвою "телефон" у Німеччині не подавав...". За годину таку заявку подав сам Сіменс. Незабаром компанія Siemens стала виробляти тисячі запатентованих Сіменсом телефонних апаратів, які мало чим відрізнялися від апаратів Белла. Таким чином, Белл, через нерозторопність у питаннях патентування, втратив право виробляти телефони на території Німеччини. Втім, схоже, це був його єдиний прорахунок.

   А в цей час газети так роздзвонили про успіх телефону в Англії, що Western Union довелося змінити своє ставлення до винаходу й запропонувати винахідникові вже не 100 тисяч, а 25 мільйонів доларів. Але Белл уже не хотів продавати свій патент! Тоді, на початку 1879 року Western Union створила фірму American Speaking Telephone, що зайнялася виробництвом телефонів, ігноруючи патентне право Белла. У відповідь Белл за допомогою залучених ним бізнесменів створив у відповідь New England Telephone and Telegraph Company і ринувся в бій. У грудні того ж року ціна акцій його компанії піднялася до 995 доларів. А в 1880 році компанія розрослася й була реформована в American Bell Telephone Company, що зробило винахідника Александера Белла надзвичайно заможною людиною. Численні суди з Western Union також закінчилися перемогою Белла. Фінансовий успіх супроводжувала слава й всесвітня популярність. Франція присудила йому засновану ще Наполеоном премію Вольта розміром в 50 тисяч франків, і навіть зробила кавалером ордена Почесного Легіону. А в 1885 році Александер Белл нарешті отримав американське громадянство.

Суди й заздрість

   Успіху Белла багато хто заздрів. Оскільки на порозі винаходу телефону стояли принаймні два десятки дослідників різних країн, у пресі почали поширюватися чутки один безглуздіше іншого. Зокрема стверджували, що Белл прибув у Патентне відомство CША зі своєю заявкою, якимось чином ознайомився там з caveat-ом Грея і "списав" у нього деякі ідеї, зробивши виправлення на полях власної заявки. У пресі попутно звинуватили експерта Патентного відомства США - Зенаса Вілбера у тому, що він надав Беллу матеріали, які приніс Грей. Також експерта чомусь обвинуватили в алкоголізмі. Довелося витягати з архівів оригінал заявки Белла й демонструвати, що на полях немає ніяких виправлень. Це зняло з Белла всі обвинувачення в підтасуванні документів. Чи було прояснене питання щодо алкоголізму експерта? До наших днів ця інформація не дійшла.

   Проти Белла виступили тринадцятеро осіб, що приписували собі винахід основних частин телефону. Першими ж судовими постановами були відхилені позови шістьох з них. Претензії інших семи (Мак Доноута, Едісона, Грея, Долбіра, Блейка, Ірвина й Фелькера) були розділені на 11 пунктів, за кожним з яких виносилося окреме рішення. Із цих 11 пунктів у вісьмох першість було визнана за Беллом, в двох - за Едісоном і в одному - за Мак Доноутом. Опис цієї справи можна знайти в журналі "La lumire electrique" (Електричне Світло, т. X, Париж, 1883, стор. 147, у статті Деманевілля під заголовком: "Des proces relatifs au telephone en Amerique").

   Стверджувалося, що Белл взагалі не займався дослідженнями в області телеграфії й не міг винайти телефон, оскільки не був електриком і не мав відповідної освіти. У відповідь на це був пред'явлений лабораторний журнал, у який Белл записував хід експериментів. Також довелося нагадати, що знаменитий патент US174465 був не першим патентом винахідника й ґрунтувався на більше ранньому патенті US161739.

Мал. 18. Лабораторний журнал Белла

   Усього патентним повіреним і адвокатам Белла довелося відбиватися від більше 600 позовів щодо патенту US174465. Крім технічних документів, журналів експериментів їм довелося пред'являти навіть особисті листи Белла, щоб довести, що він протягом декількох років працював над своїм винаходом, і ідея створення телефону не звалилася на нього зі стелі й не була вкрадена. Потрібно відзначити, що незважаючи на ці позови, Александер Белл продовжував удосконалювати конструкцію телефону й патентував всі свої нововведення. Однак, патент US174465 залишався для нього наріжним каменем.

  Нарешті, 13 січня 1887 року уряд США почав процес анулювання патенту US174465, мотивуючи це тим, що він був отриманий у результаті шахрайських дій. У розгляді справи брав участь Антоніо Меуччі. Він прийняв пропозицію взяти участь у процесі як експерт, але, потім, бажаючи одержати визнання пріоритету свого винаходу, несподівано для всіх заявив, що всі суперечки навколо першості Белла й Грея нікчемні, оскільки він, Антоніо Меуччі, винайшов телефон задовго до них обох в 1834 році в Італії. Однак, за свідченням очевидців, то був не електричний телефон, а лише акустичний, у якому звук передавався по трубах. Подібна конструкція використовувалася на кораблях для зв'язку капітанського містка з машинним відділенням. Також Меуччі стверджував, що створив електричний телефон в 1849 році в Гавані, коли займався лікарською практикою, однак ніяких доказів він пред'явити не зміг. Знайти в архівах підшивку італомовніої нью-йоркської газети "L'Eco d'Italia" за 1860 рік, у якій Меуччі публікував свої ідеї щодо телефону, не вдалося. Газета була малотиражною й архів, у якому зберігалася її єдина підшивка, згорів. Поданий ним в 1871 році caveat давно втратив чинність й, до того ж, не розкривав суті винаходу. Не було підтверджене існування креслень телефону й самого телефону в 1872 році, оскільки New York District Telegraph (один з підрозділів Western Union), до керівництва якої звертався винахідник, не змогла знайти передані ним матеріали.

   Через велику кількість фактів і необхідність проведення технічних експертиз судовий процес, що почався в 1887 році, затягся. У жовтні 1889 року Антоніо Меуччі вмер так і не надавши скільки-небудь вагомих доказів створення ним телефону. Його претензії так і залишилися незадоволеними. Суперечки навколо першості у винаході телефону вщухли більш ніж на сто років.

   А тим часом, телефонний зв'язок охоплював міста й країни, були створені комутатори, у яких широкоплечі дівчата тикали штекерами в гнізда на комутаційні панелі, з'єднуючи абонентів. В 1891 році телефонний зв'язок подолав море й сполучив Францію й Великобританію підводним кабелем. Якість зв'язку в телефонах на початку XX століття була поганою. Співрозмовники змушені були кричати так, ніби перебували на відкритому просторі на відстані десятків метрів один від одного. Ну а на такі дрібниці як нерозбірливість слів ніхто просто не звертав увагу. Спочатку телефони були незграбні, громіздкі й нагадували 8-мі кілограмову "кавомолку". На корпусі окремо розміщалися мікрофон і телефон. А ручку доводилося обертати за сеанс двічі: спершу, щоб викликати телефоніста, а після відбою, щоб сповістити про закінчення розмови. Слухавка з'явилася не відразу. Її вперше придумав один з монтерів, примотавши мотузкою до зламаної ручки від швабри мікрофон і телефон, для того, щоб вивільнити одну руку. Це дуже полегшувало йому роботу при перевірці телефонної лінії на стовпах. Корпуси телефонних апаратів спочатку виготовлялися з коштовних порід дерева й прикрашалися інкрустацією. Згодом дерево змінилося металом, індивідуальна обробка фабричним штампуванням. Потім увійшла в побут пластмаса, і з'явилися новомодні телефони без чітких кутів всіх кольорів веселки. Диск поступився місцем кнопкам, а всередині апаратів з'явились мікросхеми.

Резолюція № 269

І от 11 червня 2002 року з метою остаточного припинення суперечок навколо винаходів Антоніо Меуччі Конгрес США прийняв резолюцію № 269. Нижче наведений її переклад з англійської:

Резолюція № 269
Палата представників Сполучених Штатів,

Беручи до уваги, що кар'єра великого італійського винахідника Антоніо Меуччі була екстраординарною й трагічною;
Беручи до уваги, що після еміграції в Нью-Йорк Меуччі з невпинною енергією продовжував працювати над проектом електричного "телефонотрона" розпочатим у Гавані на Кубі;
Беручи до уваги, що Меуччі створив у своєму будинку на острові Статен лінію зв'язку, що з'єднувала його лабораторію й спальню його дружини;
Беручи до уваги, що вичерпавши всі свої заощадження, Меуччі не міг комерціалізувати свій винахід, хоча опублікував його в 1860 році в італомовній нью-йоркській газеті;
Беручи до уваги, що Меуччі ніколи не вивчав англійську мову настільки добре, щоб спілкуватися в американському діловому суспільстві;
Беручи до уваги, що в Меуччі не було достатньо коштів для того, щоб оплатити подачу заявки на винахід, і він був змушений погодитися на оплату caveat-а, поданого 28 грудня 1871 року;
Беручи до уваги, що Меуччі пізніше довідався, що лабораторія компанії Western Union втратила його робочі моделі, і він, існуючи на допомогу друзів, не продовжив чинність свого caveat-а, після 1874 року;
Беручи до уваги, що Александер Белл проводив експерименти в тій же самій лабораторії, у якій зберігалися моделі Меуччі, пізніше одержав патент і був визнаний винахідником телефону;
Беручи до уваги, що 13 січня 1887 року уряд США почав процес анулювання патенту, виданого Беллу, мотивуючи це тим, що він був отриманий у результаті шахрайських дій;
Беручи до уваги, що Меуччі вмер у жовтні 1889 року, а патент Белла втратив чинність в січні 1893 року, і розгляд справи було припинено, а справжній винахідник телефону не був визначений;
Беручи до уваги, що Меуччі в 1874 році не зміг сплатити збір в розмірі 10 доларів за продовження чинності caveat-а, після чого видача патенту Беллу стала б неможливою;

Вирішила: життя й досягнення Антоніо Меуччі, а також його внесок у винахід телефону повинні бути визнані.

Невирішені питання

   Незважаючи на винесену резолюцію, все ж таки перший патент на телефон одержав Александер Белл і саме він, уміло скориставшись наданим йому патентом правом, домігся грандіозного комерційного успіху.

   Чи міг Александер Белл "запозичити" ідею конструкції телефону в Антоніо Меуччі? Аналіз ранніх робіт Белла, його патентів і лабораторного журналу, дає негативну відповідь. Белл йшов до винаходу своїм шляхом, шляхом не фізика-електрика, а шляхом фахівця з акустики.

   Окремо хочу зупинитися на неспівпадінні фактів щодо компанії Western Union і Антоніо Меуччі. За одними джерелами в 1872 році Меуччі проводив експерименти в лабораторії Western Union (або однієї з її дочірніх компаній) і залишив там робочі моделі й креслення своїх апаратів. Також стверджується, що Белл декількома роками пізніше проводив експерименти в тій же самій лабораторії й міг скористатися моделями Меуччі. Однак, у той же час представники Western Union стверджували, що вже в 1874 році вони "десь втратили" всі моделі Меуччі. Як же міг тоді ними скористатися Александер Белл?

   За іншими свідченнями в 1872 році Антоніо Меуччі розмовляв з віце-президентом компанії New York District Telegraph Евардом Грантом і запропонував йому здійснити експеримент на телеграфних лініях. Про роботу в лабораторії компанії ці джерела нічого не повідомляють. До того ж існують свідчення того, що в 1871-1874 роках Антоніо Меуччі був важко хворий, одержавши опіки від вибуху на поромі. Як він міг працювати в лабораторії, будучи хворим?

   Є показання свідків про те, що починаючи з 1871 року родина Меуччі жила в бідності на межі існування, одержуючи матеріальну допомогу від друзів і благодійного фонду. Саме через бідність Меуччі не зміг знайти 10 доларів і продовжити чинність свого caveat-у на телефон. У той же час у патентному відомстві США є патенти US122478, US142071, US168273, US183062, видані на ім'я Антоніо Меуччі з 1872 по 1876 рік. За які кошти він сплатив збори за подачу заявок на винаходи, зважаючи на те, що ці збори багаторазово перевищують десятидоларовий збір за продовження caveat-а ?

Отже, якою ж буде відповідь на питання, винесене у заголовок цієї статті?
Відповідь така: враховуючи заслуги Антоніо Меуччі, Еліши Грея й інших вчених, винахідником телефону слід вважати Александера Белла. Чесно проводячи дослідження він створив свій винахід, із дотриманням всіх вимог законодавства одержав на нього патент, і тим самим, відкрив його для всіх людей.

Цікавий факт замість післямови

   Томас Едісон 15 серпня 1877 року написав листа президентові телеграфної компанії Пітсбурга, у якому доводив, що кращим варіантом вітання при спілкуванні по телефону є слово "hello", яке у нас трансформувалося в "алло". Александер Белл пропонував свій варіант - слово "ahoy", що використовується при зустрічі кораблів, але воно не прижилося.

X

Right Click

No right click