Торговельні марки

Торговельна марка - це обличчя компанії. Реєстрація торговельних марок - це ефективний спосіб захистити ваш знак і запобігти його привласненню конкурентами. Пошук торговельних марок за 1-2 дні, реєстрація - від 7,5 місяців, дія свідоцтва - 10 років з правом подальшого продовження. Докладніше...

Авторські права

Реєстрація авторських прав на комп'ютерні програми, бази даних та всі типи творів: художня і наукова література, сценарії і статті, вірші, музичні твори, картини, ескізи, скульптура, фотографії, архітектурні проекти та інші. Підготовка і подання заявки за 1-2 дні, реєстрація за 2-2,5 місяці. Докладніше ...

Винаходи і корисні моделі

Патент на винахід або на корисну модель - захист конструкції пристроїв, способів та методів здійснення технологічних операцій, речовин та сумішей, нових способів використання. Патентуємо від зубної щітки до літака. Отримання патенту за строк від 3-х місяців, строк дії патенту до 20 років. Докладніше...

 

Промислові зразки

Патент на промисловий зразок - це захист дизайну меблів, одягу, інтер’єрів, посуду, пристроїв, кулінарних виробів, етикеток, упаковки та інших речей. Отримання патенту за строк від 3-х місяців. Строк чинності патенту - 15 років. Докладніше ...

 

Договори передачі прав

Ліцензійні договори, договори передачі прав дозволять вам передати чи отримати права на інтелектуальну власність. Підготовка договору за строк від 2-х днів, реєстрація договору за строк від 2-х місяців. Докладніше ...

 

Інші послуги

Реєстрація географічних зазначень, топографій мікросхем, внесення патентів і торгових марок до митного реєстру, підготовка запитів та листів попереджень, консультації з питань, що стосуються інтелектуальної власності. Детальніше ...

 

 Автор: Дмитро Романенко

Опубліковано: 18.09.2009

   Телефонний апарат, що став незмінним атрибутом будь-якого офісу, квартири або будинку має більш ніж столітню історію. Але дотепер тривають суперечки навколо того, хто був винахідником цього засобу зв'язку, що повністю змінив світ.

Стародавні "телефони"

    Потреба в телефоні в людини виникла ще в стародавні часи, коли почали утворюватися перші держави. Причини для цього були різними: необхідність передавати накази правителя у віддалені провінції країни, необхідність повідомляти про напад ворогів на віддалені ділянки кордону, необхідність повідомити царя про повінь або про те, що "дарував Господь нам сина, буде славний богатир, а для війська командир". Відповідно, і способи вирішення проблеми були різними. Хтось із правителів використовував поштових голубів, інші користувалися скороходами або кур'єрами, а самі далекоглядні влаштовували по всій країні мережу веж із черговими на них. Чергові одночасно й за порядком у державі стежили, і повідомлення про наступ ворогів могли швидко передати. У перського царя Кіра (VI століття до н.е.) для цієї мети на службі було 30 000 людей, яких звали "царськими вухами". Розташовуючись на вершинах пагорбів і сторожових веж у межах зони чутності один одного, вони передавали повідомлення, призначені царю, і його накази. Грецький історик Діодор Сицилійський (I століття до н.е.) свідчить, що протягом дня повідомлення таким "телефоном" передавалися на відстань тридцятиденного переходу. Лише один істотний недолік був у цього способу: повідомлення чули всі, а, отже, про таємність не могло бути й мови.
    Кількома століттями пізніше досвідом персів скористалися галли. Під час війни із Цезарем вони передавали повідомлення про пересування римських легіонів за допомогою розставлених ланцюжком крикунів. Ефективність такого способу була вражаючою: за допомогою своєї "лудженої" горлянки професійні крикуни передавали інформацію зі швидкістю 100 км/год.
    Є відомості про те, що в 968 році н.е. китаєць Кунг-Фу-Вінг винайшов спосіб переговорів на відстані до декількох десятків метрів. Звук від одного абонента до іншого передавався трубами.
    Протягом століть відомий мотузковий телефон, що містить дві діафрагми, сполучені мотузкою або дротом. З подібними пристроями в ХХ столітті грали багато радянських дітей. Як діафрагми використовували порожні сірникові коробки, що з'єднувалися ниткою.
   Всі описані вище конструкції можна назвати телефонами лише умовно, оскільки всі вони були неелектричними й не могли забезпечити зв'язок на скільки-небудь значній відстані. Розвиток телефонів став можливим тільки лише після відкриття електрики.

Перші ідеї й здогадки

   В 1849 році одного чудового дня в кабінет лікаря-аматора Антоніо Меуччі у Гавані (Куба) зайшов пацієнт і поскаржився на зубний біль. Меуччі емігрував на Кубу з Італії й заробляв собі на спагеті тим, що намагався лікувати різні хвороби за допомогою електроструму, а також працював механіком в одному з місцевих театрів. Електрика тоді тільки входила в моду, їй приписували чудодійну силу й "доктор" Меуччі користувався цим для того, щоб залучити довірливих пацієнтів. Людині, що скаржилася на біль у зубі, Меуччі приєднав електрод із проводом, а в сусідній кімнаті, підключаючи батарею, сам випадково схопився за оголений дріт й почув (а точніше відчув) крик, що йшов із "із дроту". Це кричав бідолаха-пацієнт, який отримав розряд струму просто в зуб. Ім'я його до наших днів не збереглося, також не відомо, чи було лікування результативним.

Мал. 1. Антоніо Меуччі

    П'ятьма роками пізніше після експериментів "доктора" Меуччі з передачі криків пацієнтів на відстань, в 1854 році, ідею створення електричного апарата для передачі голосу на відстань висунув французький телеграфіст Шарль Бурсей.

Мал. 2. Шарль Бурсей

   У паризькому щотижневику L'Illustration він опублікував статтю, у якій виклав принцип роботи телефону: "Припустимо, що людина говорить поблизу чутливого диска, що не пропустить жодного коливання голосу; цей диск по черзі включає й виключає електрострум з батареї; також на деякій відстані встановлений інший диск, що одночасно буде виконувати такі ж вібрації…Можливо в близькому або далекому майбутньому, голос буде передаватися електрикою. Я робив експерименти в цій галузі, вони вимагають часу й терпіння, але ця справа обіцяє позитивний результат". Ще чотирма роками пізніше, в 1858 році, його аналогічна стаття була опублікована у виданні Didaskalia, що виходить у Франкфурті-на-Майне (Німеччина).
   Кар'єру лікаря Антоніо Меуччі в Гавані зробити не зміг. Метод лікування пацієнтів електрошком явно себе не виправдовував. Мало було бажаючих піддати себе катуванням лікаря сумнівної кваліфікації, та й ефекту  від такого "лікування" майже  не було. В 1856 році Антоніо Меуччі із дружиною переїхав у США. Там Антоніо відкрив фабрику з виробництва свічок, працевлаштував на неї італійських емігрантів, і продовжив дослідження з електрикою в своєму будинку. За свідченням деяких джерел, він обладнав у себе телефонну лінію, що сполучала його лабораторію на другому поверсі й кімнату дружини на першому. На жаль, жодного достовірного опису винайдених ним апаратів не було знайдено. Існує лише малюнок художника Несторо Корраді, одного із друзів Меуччі.

Мал. 3. Телефон Меуччі (малюнок Несторо Корраді)

   В 1860 році Меуччі став шукати серед бізнесменів Італії того, хто погодився б профінансувати його дослідження, але це йому не вдалося й він замість того, щоб оформити патентну заявку чомусь вирішив опублікувати свої думки в італомовній нью-йоркській газеті "L'Eco d'Italia". Свій апарат для телефонії він назвав "телетрофоном". У цей же час він одержав два патенти на винаходи, що стосуються виробництва свічок.

Перші експерименти

   У цьому ж 1860 році вчитель школи для глухонімих з німецького міста Фридріхсдорфа Іоганн Филипп Рейс у старому шкільному сараї з підручних засобів (корок від бочки, в'язальна спиця, стара розбита скрипка, моток ізольованого дроту й гальванічний елемент) створив апарат для демонстрації принципу дії вуха.

Мал. 4. Іоганн Филип Рейс

   Свій апарат він назвав "телефоном" і продемонстрував його 26 жовтня 1861 року членами Фізичного товариства Франкфурта. Передавач був виконаний у вигляді скриньки з великим круглим отвором у верхній кришці, затягнутим тонкою перетинкою, до внутрішньої поверхні якої була прикріплена платинова пластинка. Під центром перетинки на невеликій відстані від неї був розміщений платиновий контакт. Під дією звуку перетинка коливалася, пластина то торкалася контакту, то відходила від нього. Електричне коло замикалося й розмикалося із частотою звуку. Приймачем була котушка-соленоїд із сердечником у вигляді тонкої спиці, закріпленої з обох боків. Під впливом пульсуючого магнітного поля спиця коливалася й відтворювала звук, що підсилювався резонатором, який одночасно був опорою для соленоїда. Під час демонстрації апаратом відтворювалися уривки музичних мелодій і досить невиразно окремі звуки мови, більшу частину яких розрізнити було неможливо.

  Мал. 5. Телефон Рейса

   Досить голосно проспівана мелодія була чітко передана на відстань 100 м. Прилад відтворював звуки фортепіано й духових інструментів. Було можливо почути окремі невиразні звуки людської мови. За свідченням свідків, з апарата доносилося якесь "невиразне бурмотіння й хрипіння". Справа в тому, що апарат, який передавав переривчасті імпульси струму, міг відтворювати висоту й певною мірою силу звуку, але не його відтінки, характерні для людського голосу й обумовлені формою звукових коливань.
   Через недосконалість конструкції апарат Рейса особливого успіху не мав. У пресі з'явилося кілька напівіронічних і напівсерйозних статей, а німецький сімейний журнал "Гартенлаубе" опублікував в 1863 р. його опис як іграшки. Кустарним способом було виготовлено близько 20 телефонів конструкції Рейса й деякі з них навіть були продані.
    22 серпня 1865 року французьке видання La Feuille d'Aoste опублікувало повідомлення про те, що "стало відомо, що технічний персонал деяких англійських телеграфних компаній, яким містер Манцетті продемонстрував свій спосіб передачі голосу  телеграфом, має намір запатентувати зазначений винахід".

Мал. 6. Інноценцо Манцетті

   Італійський винахідник Інноценцо Манцетті, як він запевняв, уперше висунув ідею "голосового телеграфу" в 1844 році. Згодом винахідник посилався на цю й інші газетні публікації з вимогами надати йому пріоритет і першим визнати винахідником телефону, але ні самого апарату, ні документальних свідчень, ні схем він не надав. Лише після смерті доктора П'єра Дюпонта, що були близьким другом Манцетті, в його паперах знайшли ескіз передавального пристрою телефону й коротке пояснення до нього:
    "Голосовий телеграф, що містить воронку в якій поперек була встановлений тонка залізна пластина. Ця пластина легко вібрувала під дією звукових хвиль, що входять через розтруб воронки. У воронці також була встановлена намагнічена сталева голка, що рухається в котушці, близько встановленій поруч з пластинкою. Від котушки йшов вкритий шовком мідний дріт, інший кінець якого був сполучений з котушкою, розміщеній в апараті, ідентичному описаному вище. Від цього другого апарата йшов інший дріт, що приєднувався до першого апарата. Тепер, якщо біля тонкої пластини однієї з воронок лунав звук, то цей звук був негайно відтворений тонкою пластинкою в іншій воронці. Комунікація між тонкими пластинами цих двох воронок здійснювалася завдяки електроструму, створюваному коливаннями залізної пластини перед полюсом магніту. Отже, акустичні хвилі, викликані голосом, у воронці перетворювалися в електричні хвилі, і потім перетворилися знов в акустичні хвилі в іншій воронці".

Мал. 7. Телефон Манцетті

Звуковий телеграф

   В 1869 році професор Харківського Імператорського університету з кафедри фізичної географії {Георгій Іванович Морозов} (у деяких публікаціях він фігурує як Юрій Іванович Морозов) після серії проведених ним досліджень подав у Міністерство пошт і телеграфів Російської імперії заявку на "Спосіб одночасної передачі декількох депеш одним дротом (спосіб Морозова)". Спосіб полягав у передачі декількох повідомлень із використанням різних частот. З цією метою професором були розроблені передавачі оригінальної конструкції й приймачі з резонансними електромагнітами. Телеграфний департамент, визнавши ідею Морозова новою, вважав доцільним надати йому можливість випробувати пропонований ним спосіб на практиці, однак запитана Морозовим сума для досліджень не була надана. Реалізувати свій метод учений так і не зміг, патентувати його, як водиться в нас, не став, але ним зацікавилися інші.
    Хто не встиг, той спізнився! І вже в наступному 1870-му році англійський інженер Кромвель Флітвуд Варлі запатентував кілька варіантів аудіотелеграфу, взявши за основу апарат Рейса й метод, схожий на метод Морозова. Ще через чотири роки датський інженер Пол ла Кур, реалізуючи ідеї Морозова, проводив експерименти на телеграфній лінії Копенгаген-Фредерікія й на практиці домігся передачі окремих музичних тонів. Як передавач він використовував камертон, а як приймач такий же камертон з електромагнітом. А в цей час чиновники в Санкт-Петербурзі усе ще думали, а чи варто асигнувати із державної скарбниці чималі гроші нікому не відомому харківському професорові? Але було вже пізно.
   Продовжував дослідження й Антоніо Меуччі. 28 грудня 1871 року він подав у Патентне відомство США caveat №3335 "Звуковий телеграф".
    Сaveat – це схематичне креслення й короткий опис винаходу без його формули. По суті, caveat - це попередня заявка, яку використовують з метою "застовпити" свою першість. Відповідно до патентного законодавства США того часу, особа, що подала caveat зобов'язувалася протягом року подати в Патентне відомство США повноцінну заявку на винахід, підготовлений за всіма правилами. Якщо ж протягом року хто-небудь іншій подавав заявку на такий же самий винахід, то цій особі відмовляли в пріоритеті, а власнику caveat-а повідомляли про подану заявку, після чого, він протягом двох місяців зобов'язаний був надати свою повністю підготовлену заявку на винахід. Сaveat був чинний протягом року, але міг бути неодноразово продовжений шляхом сплати мита в патентне відомство. Мито за подачу caveat було набагато менше ніж мито за подачу повноцінної заявки на винахід. Одні джерела свідчать, що сaveat Меуччі був проілюстрований малюнком художника Несторо Корраді, інші джерела свідчать, що цей сaveat взагалі не містив малюнків, а лише коротко описував принцип дії винаходу.
   В 1872 році Антоніо Меуччі прийшов до віце-президента компанії New York District Telegraph Еварда Гранта із пропозицією здійснити експеримент на телеграфних лініях компанії Western Union, що була засновником New York District Telegraph. Меуччі показав віце-президентові креслення винайденого ним "телефонотрона", розповів про перспективи цього апарата. Едвард Грант пообіцяв розглянути можливість проведення експериментів і повідомити про це Меуччі. Через рік, у відповідь на повторне звернення винахідника, Грант заявив, що "малюнки десь загубилися". Експеримент так і не відбувся.

Мал. 8. Телефонотрон Меуччі

   Цей малюнок телефонотрона був створений в 1885 році й уперше опублікований в Scientific American Supplement. Vol. XX, No. 520.19 грудня 1885 року. За словами Антоніо Меуччі саме такий апарат він пропонував компанії New York District Telegraph в 1872 році. Однак, жодного документального свідчення існування в 1871 році такого апарата й такого креслення немає.
    Антоніо Меуччі тричі продовжував термін дії свого сaveat, але так і не подав повноцінної заявки на винахід. Справи його йшли погано, до того ж він постраждав при вибуху на поромі, одержавши опіки. Кілька років він жив на кошти друзів, що давали йому 30-40 доларів на місяць, і на допомогу з фонду бідності.
    Бідність Меуччі не завадила йому отримати два патенти. У базі даних Патентного відомства США за період з 1871 по 1873 рік є два патенти ({US122478} і {US142071}), що видані на ім'я Антоніо Меуччі. Описані в патентах винаходи не стосуються ні телеграфу, ні телефону. У той же час через несплату мита за продовження чинності припинив дію його сaveat на телефонотрон. Це сталося 28 грудня 1874 року.
   Як бачимо, завдяки праці багатьох винахідників і дослідників до середини 70-х років XIX століття людство вже мало достатню науково-технічну базу для створення такого телефонного апарата, що міг би впевнено передавати на відстань не тільки музичні тони, але й звуки людського голосу. Залишалося лише перетнути своєрідну фінішну лінію - створити реально працюючий апарат і запатентувати його.

Александер Белл

Мал. 9. Александер Белл

   Александер Белл народився 3 березня 1847 року, у родині філологів. Дід його був засновником відомої школи ораторського мистецтва й автором книги "Витончені уривки". Батько, Мелвілл Белл, придумав систему "Видима мова", у якій звуки мови позначалися письмовими символами. Використовуючи цю систему, люди могли правильно вимовляти слова навіть незнайомою мовою. Александер ріс в атмосфері музики й декламації, де звукам людського голосу приділялася особлива увага. В 14 років він переїхав у Лондон до діда, під керівництвом якого вивчав літературу й ораторське мистецтво. А через три роки вже почав самостійне життя, викладаючи музику й ораторське мистецтво в академії Уестон-Хаус. Ґрунтовно вивчивши за дев'ять років акустику й фізику людської мови, Белл став асистентом свого батька, професора Лондонського університету. Навесні 1870 року Белл занедужав, і лікарі порадили йому змінити клімат. Родина переїхала в Канаду, а в 1871 році Белл вже жив в північноамериканському Бостоні, викладаючи в школі для глухонімих з використанням системи видимої мови.
    У той час телеграфна компанія Western Union шукала спосіб одночасної передачі декількох телеграм однією парою дротів, з метою позбутися від необхідності прокладки додаткових телеграфних ліній. Компанія співробітничала з Томасом Едісоном і Еліша Греєм і очікувала від них вирішення своїх технічних проблем. Белл на той час уже став професором Бостонського университету, і, маючи певний досвід і знання в області акустики, також займався дослідженнями в цьому напрямку. У цих дослідженнях фінансову допомогу йому надавав його тесть Гардінер Грін Хаббард - юрист, фінансист і філантроп.
    Белл став працювати над проблемою, використовуючи свої знання законів акустики. Він хотів встановити на передавальному пункті кілька камертонів, кожний з яких створював би в загальній лінії струм, що пульсує  із певною частотою. На приймальному пункті ці пульсації повинні були сприйматися такими ж камертонами, налаштованими на ту ж саму частоту. Так Белл збирався передавати одночасно сім телеграм, по кількості музичних нот.
    У роботі над "музичним телеграфом" Беллу допомогав молодий інженер Томас Ватсон. Згадуючи про перше знайомство з Беллом, він згодом писав: "Одного разу, коли я працював, високий, стрункий рухливий чоловік із блідим обличчям, чорними бакенбардами й високим похилим чолом стрімко підійшов до мого верстата, тримаючи в руках якусь частину апарата, що була зроблена не так, як йому хотілося. Це була перша освічена людина, з якою я близько познайомився, і багато чого в ній приводило мене в захват".

Мал. 10. Томас Ватсон

   За допомогою свого тестя Белл познайомився зі знаменитим фізиком Джозефом Генрі, ім'ям якого названа одиниця індуктивності. Оглянувши перший зразок телеграфу в лабораторії Белла, Генрі вигукнув: "Ні в якому разі не кидайте те, що почали!". Не припиняючи роботи над "музичним телеграфом", Белл у той же час почав будувати якийсь апарат, за допомогою якого розраховував зробити звуки мови видимими для глухонімих відразу й безпосередньо, без усяких письмових позначень. Для цього він майже рік пропрацював у Масачусетському отоларингологічному шпиталі, проводячи різні експерименти із вивчення людського слуху. Головною частиною апарата була мембрана й укріплена на ній голка, що повинна була записувати на поверхню рухливого барабана криві, які відповідають різним звукам, складам і словам. Розмірковуючи над дією мембрани, Белл прийшов до ідеї іншого пристрою, за допомогою якого, як він писав, "стане можливою передача різних звуків, якщо тільки вдасться викликати коливання інтенсивності електричного струму, що відповідають тим коливанням у щільності повітря, які спричиняє цей звук".
    Експериментуючи з дослідним зразком "музичного телеграфу", Белл і Ватсон працювали в різних кімнатах, в яких були встановлені передавальний і приймаючий апарати. Камертонами були сталеві пластинки різної довжини, жорстко закріплені одним кінцем, а іншим вони замикали електричне коло. Під час досліджень 2 червня 1875 року вільний кінець однієї із пластинок на передавальній стороні лінії приварився до контакту. Томас Ватсон, безуспішно намагаючись усунути несправність, чортихався, можливо, навіть використовуючи не зовсім нормативну лексику. Перебуваючи в іншій кімнаті і налагоджуючи прийомні пластини, Белл своїм чуйним натренованим вухом уловив звук, що дійшов дротом. Випадково закріплена на обох кінцях пластинка перетворилася у своєрідну гнучку мембрану й, перебуваючи над полюсом магніту, змінювала його магнітний потік. Внаслідок цього електричний струм, що надходив у лінію, змінювався відповідно коливанням повітря, викликаним бурмотанням Ватсона, і спричиняв коливання прийомної пластини. Це й був момент зародження телефону. У всіх попередніх дослідженнях Белла й Ватсона вільний кінець пластинки просто замикав і розмикав електричне коло. В цьому ж випадку звукові коливання пластинки викликали електромагнітні коливання в магніті, розташованому поруч із пластинкою. У цьому полягала різниця між телефоном і всіма іншими раніше існуючими телеграфними пристроями.

Мал. 11. Та сама пластинка Белла

   Наступні дев'ять місяців Белл і Ватсон займалися вдосконалюванням конструкції свого апарата. На початку лютого 1876 року заявка на винахід, що містила опис апарата Белла, була складена. Допомогу в її підготовці надавав патентний повірений Ентоні Поллок.

Еліша Грей

   У цей же самий час над розробкою мультичастотного телеграфу працював Еліша Грей. Він був корінним американцем із штату Огайо, в юності навчався в Оберлінському коледжі і цікавився електрикою.

Мал. 12. Еліша Грей

   Свій перший винахід Грей зробив в 1865 році. Це був самонастроювальний телеграфний апарат. Патент на нього був виданий в 1867 році. Забігаючи наперед, скажемо, що пізніше він одержить ще більше 70 патентів, ставши одним з найвидатніших і успішних винахідників того часу. З 1869 року Грей почав співробітничати із телеграфною компанією Western Union, удосконалюючи для неї телеграфне обладнання. Для цієї компанії ним був розроблений друкувальний пристрій, що роздруковував телеграфні повідомлення у вигляді тексту. З 1870 року більшість розробок Грея фінансує доктор Самуель Уайт - дантист, що розбагатів на виробництві порцелянових зубів. Він же фінансував і патентування багатьох винаходів Грея. Уайт заперечував проти досліджень щодо передачі голосу на відстань. Вважаючи це безперспективним, він хотів, щоб Грей сконцентрувався на роботі над створенням мультичастотного (акустичного) телеграфу.
    Як і більшість американців того часу, Еліша Грей був віруючою людиною. Він був активним членом Пресвітеріанської церкви. Саме в церкві 29 грудня 1874 року винахідник провів демонстрацію створеного ним акустичного телеграфу, звук у якому генерувався вібруючими під дією магнітного поля сталевими пластинами. 27 липня 1875 року він одержав патент {US166096} на "Електричний телеграф для передачі музичних тонів".

Події, що відбувалися в патентному відомстві США 14 лютого 1876 року

    Оскільки Самуель Уайт не схвалював дослідження в області передачі голосу по дротам, Грей нікому не говорив про свої розробки до 11 лютого 1876 року. У цей день Грей доручив своєму патентному повіреному Вільяму Болдвіну підготувати для подачі в Патентне відомство США caveat, тобто клопотання про невидачу патенту іншій особі.
    14 лютого 1876 року відбулася подія, що показала Патентному відомству США, наскільки важливо фіксувати точний час надходження патентних заявок і найсуворішим образом виконувати всі правила патентної процедури.
    Вранці у понеділок 14 лютого 1876 року Грей підписав caveat, що описував "Пристрій для передачі й прийому голосу за допомогою телеграфу". Цим же ранком, відразу після початку робочого дня, патентний повірений Болдвін подав підписаний caveat до Патентного відомства США.

Мал. 13. Caveat Грея (малюнок)
Ознайомитися з {текстом caveat-а.}

   Кількома годинами пізніше, ближче до полудня, патентний повірений Ентоні Поллок приніс у Патентне відомство заявку Александера Белла на винахід "Спосіб і пристрій для передачі голосу й інших звуків за допомогою телеграфу". Подаючи заявку, патентний повірений, виконував доручення Гардінера Хаббарда - тестя Белла, що фінансував його дослідження. Сам Белл був у цей час у Бостоні і не знав про подану заявку аж до 26 лютого, коли знову приїхав у Вашингтон.
    Як відомо, за подачу заявок на винахід необхідно сплачувати відповідне мито. Теж саме стосувалося й подачі caveat-ов. Ентоні Поллок, подаючи заявку Белла, надав банківську квитанцію, що підтверджувала сплату мита. На підставі квитанції співробітник патентного відомства одразу зробив в прибуткову книгу запис про надходження грошей на рахунок. Відомості про зарахування мита за подачу caveat-а Елайші Грея надійшли після полудня 14 лютого й відповідний запис у прибутковій книзі з'явився пізніше. Оскільки заявка вважається поданою, лише тоді, коли подані всі необхідні документи (включаючи квитанцію про сплату збору), то заявка Белла вважається першою. 7 березня 1876 року за цією заявкою був виданий патент на винахід {US174465 }"Удосконалення в телеграфії", у п'ятому пункті формули якого заявлявся пристрій для передачі голосу й інших звуків за допомогою телеграфної лінії.

Мал. 14. Перша сторінка патенту US174465
Завантажити {патент US174465} повністю.

Хто був першим?

   Суперечка про те, хто ж винайшов телефон першим: Белл або Грей, не вщухала майже сторіччя. З легкої руки журналістів у світі гуляє міф про те, що Белл випередив Грея з подачею заявки, хоча, як ми бачимо, документи Грея надійшли в Патентне відомство першими. Також чомусь вважається, що обидва винахідники подали ідентичні заявки. Але й це невірно. Документи Грея і Белла істотно відрізняються у двох аспектах.
    Розглянемо подані винахідниками документи докладніше.

    Аспект перший.
    Винахід Белла за патентом {US174465} є вдосконаленням винаходу за його попереднім патентом {US161739} "Приймач і передавач для електричного телеграфу". Заявка на цей винахід була подана 6 березня 1875 року, а патент виданий 6 квітня 1875 року. Таким чином, Белл патентував реально працюючий апарат і подавав повноцінну заявку на винахід. На відміну від нього, Грей подав заявку на caveat і надав лише схематичне креслення свого апарата й короткий опис його принципу дії, прагнучи "застовпити" свій пріоритет. Повноцінну заявку на винахід він сподівався подати пізніше. Белл же, який не був громадянином США, не мав права подавати caveat.

Мал. 15. Перша сторінка патенту US161739
Завантажити {патент US161739} повінстю.

    Аспект другий.
    Розроблені двома винахідниками апарати істотно відрізнялися конструктивно, що спростовує обвинувачення в тому, що один міг "вкрасти" ідею в іншого. В caveat-е Грея йшлося про апарат, що вловлює звуки мови за допомогою рідинного мікрофона. У цьому мікрофоні зміни параметрів струму виникали внаслідок зміни електричного опору стовпчика рідини при коливаннях мембрани. У заявці на винахід Белла був описаний апарат, у якому переданий у лінію струм змінювався внаслідок зміни магнітного потоку (див. фіг. 7 патенту {US174465}).

   Подальші події розвивались на користь Белла. Дізнавшись про заявку Белла, Грей вирішив відмовитися від свого caveat-а. Тим самим він фактично визнав пріоритет Белла. На відмові від caveat-а наполягав і Самуель Уайт, що фінансував розробки Грея, оскільки не бачив нічого корисного в цьому пристрої. Грей написав особистий лист Беллу в якому заявив, що не претендує на пріоритет винаходу телефону. Однак, через кілька років це визнання не перешкодило Грею приймати участь у судовому процесі на боці опонентів Белла.

Автор:  Валентина Гаташ

Опубліковано: {Українська технічна газета} №48,  07.12.2010

   Скандали і суди навколо патентів і матеріальних дивідендів, не рідкість в світовій практиці. Чесного винахідника захищає чесно одержаний ним документ. А хто захистить споживача від інколи сумнівного ноу-хау або виробника - від шахраюватих кулібіних?

Поки суд та діло

    Наука давно стала продуктивною силою. Нові знання модифікуються в конкретні інновації, у тому числі в товари масового попиту. В цьому процесі важливим посередником є винахідник, який за допомогою патенту засвідчує своє авторство, пріоритет і виняткове право на винахід. Щорічно в світі видається близько 750 тисяч патентів. І хоча за статистикою тільки 5% з них призначено втілитися в життя, у винахідників-щасливчиків все-таки є шанс рано чи пізно конвертувати свій інтелектуальний дар в цілком матеріальні дивіденди. Так, {Олександр Северинський}, випускник Харківського інституту радіоелектроніки, емігрувавши в США, запатентував в 1994 році систему для безперервної подачі потужності з бензинового приводу на електричний, яка дозволяла створити гібридний двигун. Майже десять років його винахід лежав «на полиці» незатребуваним, а потім новинку почала використовувати в своїх автомобілях компанія «Тойота», не повідомивши про це її автора. Северинський подав позов проти японських автовиробників і виграв справу. В результаті «Тойота» вимушена відраховувати на користь власника патенту $1,2 млн щомісячно, або $98 з кожного випущеного автомобіля з гібридним двигуном.
   Історія росіянина Віктора Петріка, власника і наукового керівника ТОВ «Холдинг «Золота формула», до речі, уродженця Житомирщини, має інший сюжет. Петрік, психолог за освітою, привернув увагу громадськості Росії тим, що його холдинг виграв конкурс на участь в програмі «Чиста вода» і одержав право встановлювати свої фільтри по всій країні за рахунок держбюджету. А це десятки мільярдів рублів. Громадяни завагалися: може, хтось хоче в першу чергу «відфільтрувати» не стільки воду, скільки астрономічні суми з бюджету?
    Комісія з питань лженауки при Російській академії наук вивчила діючі патенти Петріка і прийшла до висновку, що частина з них містить відомості, які суперечать законам фізики, а дія на організм наночасток, які, як заявлено, використовуються при очищенні води, до кінця не досліджено - вони можуть завдати шкоди здоров'ю споживачів.
    Як і у випадку з Северинським, справа дійшла до судового розгляду, ініційованого міжрегіональною громадською організацією «Спілка захисту прав споживачів». Мотивом послужили результати експертизи запропонованого напірно-наливного фільтру в незалежній лабораторії одного з найбільших спеціалізованих науково-аналітичних центрів контролю якості води. Дослідження показали «неефективність роботи очисного пристрою за багатьма показниками і його невідповідність властивостям, заявленим в паспорті». Зокрема, на думку фахівців, пристрій не затримує ряд небезпечних речовин і сам стає розсадником для бактерій. До речі, експертиза виявила цікаву деталь: наночасток у фільтрах немає. Модна приставка «нано» виявилася фікцією.
    Через піднятий громадськістю галас була значно зменшена сума, виділена з бюджету на реалізацію проекту «Чиста вода». Юридична крапка в цій історії, що одержала назву «Петрікгейт», ще не поставлена. Але поглядати на битву із сторони, як у випадку з Северинським, не вдасться: Віктор Петрік назвав те, що відбувається в Росії цькуванням і намагається тепер підкорити нашу країну через аналогічний проект «Чиста вода України».

Грамотно оформлений кіт в мішку

    Розібратися в цій і інших подібних ситуаціях ми спробували за допомогою керівника одного з київських патентних агенцій Дмитра Романенко, патентного повіреного України, що працює у сфері інтелектуальної власності з 1998 року.
- Дмитро Миколайович, якщо фільтри Петріка дійсно не працюють або не відповідають патенту, то яким чином він міг одержати цей документ?
- Фільтри Віктора Петріка в Росії захищені патентами на корисну модель. Державне патентне відомство проводить так звану формальну експертизу при розгляді заявки, перевіряючи, щоб вона містила опис, патентну формулу і реферат, належним чином виконані креслення і розкривала суть корисної моделі, що патентується. Під перевіркою на промислову придатність мається на увазі, що пропонована корисна модель може бути створена або побудована у принципі, тобто теоретично. Саме тому часто патенти на корисні моделі називають декларативними.
    Патент на винахід видається на технічне рішення, що відповідає трьом критеріям - новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності. Проте і в цьому випадку патентне відомство не перевіряє технічні рішення на працездатність, оскільки практично це зробити неможливо. Уявіть, автор винайшов нову конструкцію ядерного реактора і подав його опис в патентне відомство. Як воно може перевірити працездатність цього реактора на практиці? Тільки побудувавши його. Проте, якщо патент виданий, його можна оскаржити через суд, наводячи докази того, що захищений ним винахід або корисна модель, наприклад, не є новими або промислово придатними. Як це і відбулося з патентами Петріка. Звернутися до суду з таким позовом може будь-яка особа.
- Чи відомі випадки скасування патенту?
- Так. Наприклад, найбільший телекомунікаційний оператор України оскаржив в суді видачу декількох патентів на корисні моделі, довівши, що описані в них технічні рішення не відповідають умовам патентоспроможності, оскільки в них відсутня новизна. А ось гучна справа з Росії. Якийсь винахідник одержав декілька патентів на корисні моделі, що описують конструкцію автомобільних амортизаторів, і почав вимагати від автовиробників Японії, Німеччини і США ліцензійних відрахувань на суму 30-50 мільйонів євро в свою користь. Проте юристам державного наукового центру РФ з автомобілебудування вдалося довести, що ці технічні рішення придумані вже давно, і відхилити його домагання. Видані винахіднику патенти були анульовані.
- Хто ж відповідає за працездатність описаної в патенті інновації?
- За практичну працездатність технічного рішення, що патентується, відповідає заявник.
- Чи може в цій сфері бути підґрунтя для шахрайства?
- Зважаючи на те, що вважати шахрайством. Якщо ви одержали патент на пристрій, який хоча і оформлений за всіма правилами, але на практиці не працює, то це не шахрайство. Ви просто будете власником красивого папірця під назвою «патент». Оскаржувати його будуть лише в тому випадку, якщо ви на щось претендуєте, як, наприклад, «винахідник» амортизаторів. Або, як у випадку з Петріком, користуючись зв'язками в державних структурах, починаєте лобіювати використовування свого явно непрацюючого винаходу за державні гроші. Шахрайство починається тоді, коли ви, прикриваючись своїм патентом на винахід або корисну модель, берете гроші за псевдолікування, наприклад, в «енергетичних пірамідах», як це відбувається в Україні.
- На вашому сайті приведені приклади патентів на вічні двигуни. Я була упевнена, що такого роду заявки не розглядаються.
- Патентне відомство України зобов'язано приймати і розглядати всі заявки. В Міжнародній патентній класифікації, за якою класифікуються всі винаходи, навіть розділ такий є - «передбачувані вічні двигуни». Це не означає, що такий двигун винайдений і працює. Це означає, що винахідники у всьому світі продовжують пошуки можливостей його створення і подають заявки на винаходи, які не суперечать законам фізики.

Патенти, видані останніми роками в різних країнах світу

{«Cимптоматичне лікування захворювань за допомогою осикової палички»}  що використовувається для відновлення цілісності енергетичної оболонки організму людини.
{«Капелюх у вигляді діжки для пива»}, який обладнаний краном і трубкою, щоб вміст діжки бочонка міг подаватися в рот власника.
{«Спосіб тренування кота»} - суть методу полягає в тому, що потрібно світити лазером на підлогу, а кіт бігатиме за світловою плямою і намагатиметься його зловити.
{«Щит від поцілунків»} - щоб уникнути передачі небезпечних мікробів, пропонується цілуватися через щиток з тонкої гнучкої пластмаси.

Добірку підготував Дмитро Жуванов

Вперше опубліковано: 01.08.2006

   Як відомо, Японія досягла свого економічного успіху завдяки розробці й впровадженню нових технологій. Ця країна є визнаним лідером по кількості винаходів, кожен японець прагне удосконалити й раціоналізувати ту сферу діяльності, у якій він працює. Винахідництво настільки проникнуло в повсякденне життя громадян, що навіть гумор не обходиться без винаходів! У Японії існує "Товариство Чіндогу", засновником якого став журналіст Кенджі Кавакамі. Слово "догу" означає пристосування, інструмент, а слово "чін" - дивний, незвичайний. Таким чином, фраза "чіндогу" перекладається як "незвичайні пристосування". Товариство Чіндогу поступово здобуває міжнародну популярність і вже нараховує більше 50 тис. активних членів у Японії та за її межами. Члени цього товариства винаходять тільки реально здійсненні, але практично нікчемні речі, а також ніколи не патентують і не продають ці винаходи. Мабуть ви гадаєте, що на нікчемних винаходах не можна заробити гроші? Можна, до того ж чималі! Кенджі Кавакамі написав дві книги: "101 нікчемний японський винахід", і "99 більш нікчемних винаходів: мистецтво Чіндогу", які стали бестселерами. Зокрема, у книгах описані десять основних принципів Чіндогу:

1. Чіндогу не призначені для реального застосування
2. Чіндогу повинні бути втілені в речах
3. Невід'ємна частина кожного чіндогу - це дух анархії
4. Чіндогу - пристосування для повсякденного життя
5. Чіндогу не продаються
6. Сміх не повинен бути єдиною причиною для створення Чіндогу
7. Чіндогу - не пропаганда
8. Чіндогу не заборонені
9. Чіндогу не можуть бути запатентовані
10. Чіндогу не приносять шкоди

А от і деякі із чіндогу.

Футболка для чухання спини

Справжнім другом є той, хто пропонує почухати вам спину. Однак, справжньою трагедією може стати те, що іноді він не в змозі правильно визначити свербляче місце. Спеціальна карта допоможе точно навестись на ціль.

Рука-тренажер для коханої

Дозволяє недосвідченій нареченій потренуватися із цим симулятором на ранніх стадіях залицяння, не турбуючись про пальці улюбленого, про надмірне їхнє здавлювання або відривання.

Зубна щітка на пальці

Максимальна чутливість при гігієні порожнини рота. Також може бути корисною в поході або подорожі.

Тримач для повік

Призначений для втомлених студентів, які не бажають використовувати кофеїн або інші збудливі речовини для того, щоб не заснути.

Розкладна краватка для офісу

Невід'ємна частина одягу бізнесмена, краватка, дотепер практично ніяк не використовувалася в повсякденному житті. Чіндогу змінює цей стан речей.

Серги із затичками для вух

Дозволяють швидко позбутися від набридливого шуму або голосної музики на вулиці чи в транспорті.

Маска супер-курця

Дозволяє викурити чотирнадцять цигарок за той самий час, поки звичайний курець викурює лише одну!

Окуляри з лійками для закапування в очі

Чому процес закапування ліків в очі настільки складний? Ви широко відкриваєте очі, дивитеся прямо на крапельку, що з'являється, стискаєте тюбик або піпетку й потім чекаєте поки гравітація зробить свою справу. А потім відчуваєте, як дорогі ліки стікають по вашій щоці... Особливі окуляри дозволяють позбутися від цих проблем і гарантують закапування в очі без усяких "сліз".

"Волохате" его

Якщо ваша голова лиса, як більярдна куля, то, виходячи з дому, додайте собі впевненості подивившись у дзеркало. Щодня ви будете бачити там людину з чудовим волоссям та зможете позбутися різних зайвих комплексів.

Татусь - годувальник

 Це чіндогу усуває деякі полові розбіжності й дозволяє татусям зазнати повної насолоди від годування своєї дитини майже своїми грудьми.

Пов'язка сплячого в метро

Ця пов'язка надає деякі переваги соні: по-перше, приховує полову приналежність, приховує від інших ваш можливо відкритий рот, а також деяким чином перешкоджає храпу. По-друге, пов'язка дозволяє уникнути незручності перед навколишніми, якщо людина заснула розсунувши ноги. По-третє, на пов'язці написана назва станції метро, на якій пасажирам треба вас розбудити, тому у вас не буде шансу її проїхати.

Забрало для мертвої риби

Багато хто з людей, готовлячи їжу, ймовірно відчувають ніяковіють, дивлячись в очі рибі в якої вони збираються відрізати голову. Це пристосування дозволяє позбутися цієї незручності й уникнути важкої емоційної травми.

Змінні накладки для зубів

Вони призначені для розгризання твердої їжі. Зручно. Красиво. І не треба чистити зуби після їжі.

Тримач для парасольки

Тримати звичайну парасольку треба у руці. Навіщо? Якщо можна вдягти її на голову!

Універсальний інструмент для саду

Їдеш на дачу й не знаєш, що тобі там знадобиться: граблі, лопата, а може вила. Краще взяти все одразу.

Окуляри для сліз

Це чіндогу призначено для домогосподарок, які люблять дивитися сльозоточиві телесеріали. Окуляри заповнені матеріалом, що всмоктує вологу. Одягайте й сміло дивіться чергові серії, не боячись, що від сліз потече макіяж.

Захист від потрапляння волосся у їжу

Для того щоб насолодитися улюбленими стравами тепер не треба заколювати або зав'язувати волосся.

Телескопічні тапочки для вбивства тарганів

Тепер ви можете давити тарганів улюбленими домашніми капцями навіть із протилежного кінця кімнати. Телескопічні ручки в тапках висуваються на велику відстань.

Подавач серветок

Чіндогу призначено для тих, хто любить їсти хот-доги і шаурму прямо на вулиці. Тепер вам не потрібно буде лізти жирними руками в кишеню або сумочку, щоб дістати відтіля хустку. Серветки завжди з вами!

360-ти градусна камера

Винахід призначений для туристів, які бажають сфотографувати гарний пейзаж весь одразу.

Пристрій для збирання дощової води

Це не зламана парасолька! Це спеціальний пристрій для жителів пустель. Відтепер, жодна крапля безцінної дощової вологи не пропаде даремно. Головне, виходячи з дому, не забудьте із собою узяти банку побільше.

Маска зі свіжим повітрям

Вам подобається дихати свіжим повітрям, наповненим ароматом квітів? Жодної проблеми! Надягаєте маску й дихаєте запахом улюбленого кактуса.

Запальничка для цигарок

Навіщо витрачати дерево на виготовлення сірників або нафту і газ для заправлення запальничок? Користуйтеся сонцем!

Примітка.

Ця публікація є особистою, суб'єктивною думкою автора щодо технічного рівня та корисності зазначених в ній об'єктів, і базується виключно на суб'єктивному розумінні автором здорового глузду й базового університетського курсу фізики. Технічна експертиза і випробування наведених в патентах об'єктів не проводилась.

Радимо ознайомитись з іншими аналогічними добірками патентів:

1. {Найбезглуздіші патенти США}
2. {Найбезглуздіші патенти України}
3. {Найбезглуздіші патенти Європи}
4. {Патентована дурниця, або панацея по-російськи}

Як охороняються авторські права? Як можна і як не можна використовувати чужі авторські твори? В чому різниця між охороною авторських прав і патентуванням? Відповіді на ці та інші питання наведені в цьому інтерв'ю.

Автор: Дмитро Жуванов
Вперше опубліковано 10.07.2005

    Однією із самих яскравих, цікавих і неоднозначних особистостей серед вчених-фізиків є Нікола Тесла. Чомусь його нечасто згадують на сторінках шкільних підручників фізики, хоча без його праць, відкриттів і винаходів важко уявити собі існування повсякденних, здавалося б речей, таких як, наприклад, наявність електроструму в наших розетках. Як колись Ломоносов, Нікола Тесла випередив свій час і не одержав заслуженого визнання впродовж свого життя, втім, і понині його науковий внесок не оцінений як належить.

Нікола Тесла

   А почалося все в 1856 році в невеликому селі Сміляни (зараз розташоване на території Хорватії). коли в родині сербського православного священика народився четвертий син, якого охрестили Ніколою. Навчившись читати, хлопчик буквально "проковтував" книги одну за іншою, часто читаючи навіть ночами.

Рідний дім і церква, у якій служив батько Ніколи Тесли

   Будучи студентом Празького університету, уже на другому курсі молодий Тесла висуває ідею індукційного генератора змінного струму. Однак університетські професори вважали цю ідею безглуздою. Але негативний вердикт учених лише заохотив винахідника продовжувати дослідження, і вже в 1882 році була побудована діюча модель. Бажаючи втілити свою розробку в реальній промисловій установці, Тесла їде в США й прямо з корабля направляється до вже тоді відомого Едісона - винахідника вугільного мікрофона, електричної лампочки, фонографа й динамо-машини. Завдяки отриманим патентам на ці винаходи Едісон в той час уже встиг прославитися й розбагатіти. Едісон вислухав молодого емігранта, і хоча поставився до його ідеї досить прохолодно, все-таки запропонував йому роботу у своїй лабораторії. Негативне ставлення до ідеї генератора змінного струму пояснювалося дуже просто: всі винаходи й всі наукові розробки Едісона базувалися на використанні постійного струму. Про змінний струм він і чути не хотів! Але вже в жовтні 1887 року, не припиняючи працювати на Едісона, Нікола Тесла спромігся одержати патент на свій винахід! Едісон, побачивши небезпечного конкурента в особі молодого Тесли, привселюдно став його критикувати. Вчені розсталися ворогами. Тесла опинився на вулиці без роботи і без грошей.
   Але талановитому фізику пощастило! Зумівши зацікавити деяких бізнесменів, Тесла незабаром відкриває свою власну фірму Tesla Electric Light Company, підписує контракт з фірмою мільйонера Вестінгхауса Westinghouse Electric і навіть бере участь у спорудженні ГЕС на Ніагарськім водоспаді! Окрилений успіхом, Тесла продовжує свої дослідження й в 1888 році відкриває явище обертового магнітного поля, створює електрогенератори високої й надвисокої частот. В 1891 році їм був побудований резонансний трансформатор, що дозволяв одержувати високочастотну напругу з амплітудою до декількох мільйонів вольтів.

Нікола Тесла в машинному залі Ниагарскої ГЕС

   90-ті роки XIX століття ознаменувалися непримиренною боротьбою двох компаній. Однією з них була General Electric, що відстоювала інтереси Едісона - прихильника використання постійного струму. Йому протистояла компанія Westinghouse Electric, що створювала свою продукцію на основі численних патентів Ніколи Тесли в галузі змінного струму. Цей період увійшов в історію промисловості, як "Період трансформаторних битв". Найняті General Electric журналісти в пресі поширювали про змінний струм усілякі небилиці. В 1887 році в Нью-Джерсі Едісон довго виступав перед публікою, паплюжив своїх конкурентів Теслу й Вестінгхауса, а потім приєднав до 1000-вольтового генератора виробництва Westinghouse Electric металеву пластину, на яку попередньо помістив з дюжину тварин. Тварини загинули. 4 червня 1888 року нью-йоркська влада прийняли закон, що встановлювала новий вид страти за допомогою електричного струму. Однак правники ніяк не могли вирішити який вид струму використовувати для страти. Едісон дуже хотів, щоб був обраний електричний стілець "на змінному струмі". Він думав, що нормальна людина не захоче в себе вдома користуватися приладом, "виконаним за технологією електричного стільця".
Відповіддю на ці дії стали публічні фізичні експерименти, які влаштовував Тесла на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго. Здивована публіка дивилася, як експериментатор пропускав через себе електрострум напругою у два мільйони вольт! Всі вважали, що від людини не повинно було б залишитися й вугілля. До того ж у численних виступах Едісон заявляв, що змінний струм високої напруги вб'є кожного, хто доторкнеться до дротів! Але Тесла посміхаючись стояв перед публікою, тримаючи в руках ... палаючі лампочки Едісона!!!

Тесла демонструє  лампи

Тесла біля стенда на виставці 1893 року

    Зрештою, розробки Тесли й інших учених в галузі однофазних трансформаторів відкрили дорогу будівництву електростанцій і ліній передач однофазного струму, що став широко використовуватися в промисловості й для побутового електричного освітлення.
Тесла продовжував наукові пошуки з маніакальною завзятістю. Частина його ідей втілилася у вигляді численних патентів на винаходи. У лекції, що відбулася в 1893 році у Франкліновському університеті (Філадельфія, США) Тесла висловився про можливість практичного застосування електромагнітних хвиль. "Я хотів би, сказати кілька слів про предмет, про який весь час думаю, що стосується добробуту всіх нас. Я маю на увазі передачу осмислених сигналів, можливо, навіть енергії на будь-яку відстань без дротів. З кожним днем я усе більше переконуюся в практичній можливості цієї схеми". Ці твердження не були голослівними. Ще в 1891 році під час експериментів з коливаннями високої частоти вчений створив один із самих оригінальних приладів свого часу. Теслі вдалося з'єднати в одному приладі властивості трансформатора і явище резонансу. Так був створений знаменитий резонанс-трансформатор, що зіграв величезну роль у розвитку багатьох галузей електротехніки, радіотехніки й широко відомий під назвою "трансформатора Тесли". При створенні резонанс-трансформатора довелося вирішити ще одне практичне завдання: знайти ізоляцію для котушок надвисокої напруги. Тесла зайнявся питаннями теорії пробою ізоляції й на основі цієї теорії винайшов найкращий спосіб ізолювати витки котушок - занурювати їх у парафінове, лляне або мінеральне масло, яке тепер називають трансформаторним. Пізніше Тесла ще раз повернувся до розробки питань електричної ізоляції й зробив досить важливі висновки зі своєї теорії. Винахідник пропонував використовувати резонанс-трансформатор для випромінювача, піднятого високо над землею й здатного передавати енергію високої частоти без дротів. Виражаючись сучасною термінологією, мова йшла про антену! Таким чином, за кілька років до Попова й Марконі, уже була реалізована ідея бездротового зв'язку. Забігаючи вперед, скажемо, що в 1943 році Верховний суд США підтвердив пріоритет Тесли у винахідництві радіо.
   У вересні 1898 року в Медісон-Сквер-Гарден (Нью-Йорк) проходила щорічна електрична виставка. У центрі залу був споруджений великий басейн. На одній зі стінок його зробили причал, до якого пришвартовувався невеликий, дивний на перший погляд кораблик з довгим тонким металевим стрижнем посередині й металевими трубками, що закінчуються електричними лампочками на кормі й на носі. У незвичайного експоната збиралися юрби глядачів. Сигналом з пульта керування вчений змушував кораблик пливти з різною швидкістю вперед та назад, виконувати складні маневри, запалював і гасити електричні лампи на носі й кормі.

Дистанційно керований кораблик Тесли

   Радіосигнали з пульта приймалися антеною, встановленою на кораблику, і потім передавалися в його середину, де якісь пристрої слухняно виконували всі команди Тесли. Тобто, говорячи сучасною мовою, це була перша радіокерована модель. У її корпусі крім приймача радіосигналів і електродвигуна були електричні схеми, що розшифровували сигнали з пульта й залежно від характеру сигналів вмикали той або інший режим роботи двигуна і лампочок. І це всього лише через рік після одержання Марконі патенту на радіоприймач! "Цей мій винахід може виявитися корисним у багатьох галузях. Такі кораблі або транспортні засоби можуть бути використані для встановлення комунікацій у недоступних областях з метою їхнього вивчення або здійснення різних наукових, технічних і торговельних завдань", - було написано в описі до патенту, який отримав Тесла на цей винахід. Однак, Теслу не цікавило радіо, як засіб зв'язку, його повністю захопила ідея передачі енергії в будь-яке місце планети без дротів.
В 1899 році в гірському районі Колорадо при фінансовій підтримці друзів, Тесла створив наукову лабораторію. Там, перебуваючи на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря, він зайнявся вивченням грозових розрядів і встановленням наявності електричного заряду Землі. Ним була створена оригінальна конструкція надпотужного передавача, що нагадував трансформатор і дозволяв одержувати напругу до декількох мільйонів вольт при частоті до 150 тисяч періодів у секунду. До цього передавача була підключена 60-метрова щогла. Включення передавача викликало в атмосфері грозові розряди із блискавками довжиною до 135 футів.

Лабораторія в Колорадо-Спрінгс (вид зовні й зсередини)

    В одному з експериментів Тесла прикріпив якийсь прилад до залізної балки на горищі будинку, у якому перебувала його лабораторія. Через деякий час стіни будинків на відстані кількох миль від лабораторії почали вібрувати, і люди в паніці вибігли на вулицю. Через величезні блискавки, що часто виникали над щоглою, місцеві жителі охрестили вченого "божевільним винахідником". І коли почалися дивні вібрації будинків, люди відразу ж запідозрили в цьому Теслу. Була викликана поліція й репортери. Тесла встиг виключити й знищити свій прилад, вчасно усвідомивши, що він може стати причиною серйозного нещастя. "Я міг би обрушити Бруклінський міст за годину", - зізнавався він пізніше.
Експерименти довелося припинити. До того ж Тесла одержав фінансову підтримку Джона Моргана - одного з мільйонерів того часу, що зацікавився його розробками. На виділені гроші в Нью-Йорку на острові Лонг-Айленд була побудована лабораторія для передачі сигналів у Європу й поруч із нею споруджена вежа висотою 57 метрів зі сталевою шахтою, заглибленою в землю на 36 метрів. На верхівці вежі був розташований 55-тонний металевий купол діаметром 20 метрів. Науковий проект одержав назву Wardenclyffe. Тесла збирався крім передачі радіосигналів всерйоз зайнятися здійсненням передачі енергії на відстань.

Лабораторія  Wardenclyffe у Нью-Йорку

   Але система радіозв'язку, розроблена Марконі, виявилася дешевшою, ніж грандіозний Wardenclyffe, і проект довелося згорнути. За словами Тесли, на той час він уже майже закінчив розробляти свій передавач і готував ефектне проведення показових випробувань. У зв'язку із цим, не можна не згадати про теорію, відповідно до якої, причиною вибуху над річкою Підкам'яна Тунгуска в Росії в 1905 році (так званий  Тунгуський метеорит) були випробування передавача енергії, створеного Теслою. Більш докладно про це описується в статті В. Полякова {"Тунгусская катастрофа - дело рук человеческих?"}. Вежа Wardenclyffe простояла до 1915 року. Почалася Перша Світова війна й за рішенням федерального уряду вона була висаджена у повітря, щоб уникнути використання її з метою шпигунства. Довгий час Тесла не міг примиритися з думкою про це.
   Наукова громадськість, зрештою, вирішила визнати заслуги Тесли і його величезний внесок у фізику. Не був забутий і його давній суперник. Присудження Нобелівської премії за 1915 рік викликало загальне здивування: вона повинна була бути поділена між двома людьми, які дуже відрізнялися як особистості, так і результатами своїх праць. Це були Тесла і Едісон. Але Тесла відмовився від премії, хоча в цей час йому дуже були потрібні гроші. Всі свої збереження були вкладені ним в нереалізований проект Wardenclyffe. Відмова була викликана однією причиною: він принципово не хотів ділити визнання своїх заслуг з Едісоном.
   Ішов час, Тесла постарішав, але не залишив своєї мрії про передачу енергії без дротів. В 1931 році за підтримкою компаній Pierce-Arrow Co. і General Electric, Тесла зняв бензиновий двигун з нового автомобіля фірми Pierce-Arrow і встановив замість нього стандартний електромотор змінного струму потужністю в 80 л.с. не обладнавши його жодним традиційним джерелом живлення. Як повідомляли очевидці, у місцевій радіо-крамниці він купив 12 електронних ламп, кілька проводів, жменьку різномастих резисторів, і зібрав весь цей дріб’язок в коробочку довжиною 60 см., шириною 30 см. і висотою 15 см. з парою стрижнів довжиною 7,5 см., що стирчали зовні. Розмістивши цю коробку позаду за сидінням водія він висунув стрижні й промовив "Тепер у нас є енергія". Після цього він їздив на машині тиждень, ганяючи її на швидкостях до 150 км/ч. На всі питання звідки ж одержує енергію електродвигун. Тесла відповідав: "З ефіру навколо всіх нас". Не повіривши його словам, обивателі розпустили слухи про те, що вчений уклав угоду з темними силами. Теслу це розсердило, він забрав таємничу коробку з автомобіля й вернувся у свою лабораторію в Нью-Йорку. Таємниця джерела енергії й досі залишилася нерозкритою.
   Про останні роки життя Тесли відомо небагато. Відомо, що він займався дослідженнями в американській військовій корпорації RCA. Що це були за дослідження? Достеменно відомо, що він очолював проект N.Terbo (таким було дівоче прізвище його матері). В інших джерелах згадується про проект "Райдуга". Великий вчений умер в 1943 році майже не залишивши після себе записів, щоденників і результатів досліджень.
   Щодо наукової спадщини Тесли далеко не все зрозуміло. Деякі його друзі й біографи стверджували, що Тесла знищив більшу частину своїх записів на початку Другої Світові війни, зрозумівши, що людство не готове використовувати його відкриття й вони, можуть принести більше шкоди ніж користі. Деякі колеги Тесли, які працювали з ним у його останні роки, стверджує, що архів фізика був конфіскований спецслужбами одразу ж після його смерті. Що трапилося насправді - невідомо, але результати фантастичних досліджень Тесли зникли. Фантастичними їх називають недарма, досить згадати, що в рамках проекту "Райдуга" був проведений відомий Філадельфійський експеримент. На есмінець ВМФ США "Елдридж" було встановлене обладнання для генерації захисного поля, що дозволяє зробити корабель невидимим для радарів. Але сталося щось незрозуміле: корабель став невидимим не тільки для радарів, але й для людського ока. Існують повідомлення очевидців, про те, що "Елдридж" моментально перемістився в просторі з одного узбережжя Америки на інше. Також повідомляють, що частина екіпажа загинула, частина безвісти зникла, а ті хто залишився живим все своє подальше життя провели в психіатричних лікарнях. Результати експерименту засекретили. Що там відбувалося насправді не знає ніхто. Автора цієї фантасмагорії вже не було серед живих. У проекті брав участь і Альберт Ейнштейн, але він, як повідомляють, теж знищив свої останні праці.

Есмінець "Елдридж"

   Як далеко просунулися розробки Тесли в галузі бездротової передачі енергії нам невідомо. Але тільки уявіть собі, наскільки красивою була його ідея, і як би змінився світ якщо б вона була реалізована! Одна тільки можливість відмовитися від використання двигунів внутрішнього згоряння в автотранспорті чого варта! Це вирішило б більшість екологічних проблем у сучасних містах.
 Але поки що таємниці великого Тесли не розкриті ...

Радимо ознайомитись з іншими статтями про великих винахідників та їх винаходи:

1. {Професор М.Д. Пільчиков - харківський Тесла }

2. {Іван Пулюй - український винахідник Х-променів }

3. {Забуті винаходи Герона Александрійського }

4. {Історія винайдення ліфта  }

5. {Хто винайшов телефон?}
 

Prior tempore - potior jure

Моральні принципи

Робота з інтелектуальною власністю завжди пов’язана з конфіденційною інформацією, яку нам довіряють клієнти. У своїй роботі ми дотримуємось таких моральних принципів:

  • легальність
  • конфіденційність
  • фінансова прозорість
  • індивідуальний підхід
  • порядність
  • своєчасність
X

Right Click

No right click